Тарапата Юрій
12.01.1983 - 10.12.2023
Тарапата Юрій Михайлович, народився у м. Київ 12 січня 1983 року.
У 1999 р. закінчив школу №180 у Києві, а потім і КПІ за напрямком Електронні прилади та пристрої. Певний час працював в Україні, а потім і за кордоном - в Польщі, Німеччині та США. Окремо варто виділити період його роботи на Алясці, тому що то був унікальний досвід поєднаний з можливістю реалізувати в цікавому місці деякі свої захоплення - фотографію та походи. Ще одним, досить екстремальним захопленням Юри, були польоти на параплані. Він займався цим багато і із задоволенням, навіть приймав участь у міжнароодних змаганнях, які відбулися у Венесуелі. Має двох дітей, яких неймовірно любив.
24 лютого 2022 року не вагаючись став на шлях захисту своїх близьких і своєї країни, та записався до лав ТРО. Протягом усього воєнного періоду лишався вірним своєму бажанню допомагати та боронити свою землю, за що при житті був нагороджений почесною відзнакою Командира батальйону. Загинув, виконуючи бойове завдання, 10 грудня 2023 року. За багаторазові прояви героїзму та відваги посмертно представлений до винагороди "За героїзм".
А ще...
Він любив літати і природу.
Його принципи часто нагадували цінності, які несуть нам героїчні романи.
Він був сильний та витривалий - і тілом, і духом.
Він сприймав труднощі та важкі умови як виклик та долав їх з посмішкою і впевненістю, що рано чи піздно життя візьме своє і все буде добре.
Він продовжував вірити в людей та людство навіть тоді, коли деякі з них демонстрували найогидніші сторони людського іства. Він прямо і відверто засуджував погане в людях, але був впевнений, що доброго, гідного, чесного та світлого в них більше.
Він ніколи не боявся говорити прямо та відверто, якщо вважав це важливим, навіть якщо це могло призвести до неприємних наслідків.
Він насолоджувався цим світом, плином життя, проживав на повну і хороше, і погане.
Він любив життя, навіть коли було складно.
Він цікавився всім на світі та був обізнаним у безлічі сфер, з ним завжди було про що поговорити і не було питання, на яке він не знав чи не знайшов би відповіді.
На нього можна було покластися.
Він хотів ставати краще.
Він хотів робити краще навколишній світ.
Він вчився новому навіть тоді, коли начебто зовсім не до того.
Він був ініціативний та розумний.
Він не боявся відповідальності.
Він був неймовірно цілеспрямований та впертий, але вмів визнавати свої помилки.
Він був чуйний, хоча намагався це приховати.
Він бачив життя і красу навіть там, де панує смерть та руйнація.
Він робив те, що потрібно було робити і йшов, куди було потрібно, без страху і з вірою в краще.
Він дуже любив життя, але був готовий віддати його, захищаючи своїх близьких та свою рідну землю.
Пишаємось і любимо.
Спогади
Юра був неймовірною людиною. Здавалося, що йому під силу будь-яке завдання. Увесь батальйон знав його, навіть, якщо не був знайомий особисто. Багато хто захоплювався ним.
Ком. взводу, мол. лейтенант SOKOL
Одного разу моя група не могла вийти з позицій майже 7 діб… закінчилось все: набої, вода, сили… Провідники, яки могли нас вивести всі відійшли. Лишився тільки Юра, але йому теж було час відходити. Я йому кажу в рацію: «Мурзік (його позивний), якщо ти нас не виведеш, ми не зможемо вийти взагалі, ти наша остання надія!» Він відповів: «Тримайтесь, я вас не кину.»
Він ще цілу добу просидів на позиціях, чекаючи перерви між обстрілами, але дочекався і вивів нашу групу без втрат.
Безумовно, ми всі завдячуємо йому своїм життя! Він назавжди лишиться в нашій памʼяті надійним побратимом і справжнім героєм!
Спочивай з миром, брате, ти назавжди в строю!
Це моє останнє повідомлення Юрку:
Ком. відділення, мол. сержант ALEX
Юра, ти неймовірний чоловік, дякую тобі ти врятував життя трьох людей . Наступного дня ми б вже ногами не вийшли , а рятуватись не було б змоги. Тому , вся моя сімʼя і всі наші хлопці глибоко вдячні тобі що дотягнув нас!!! Щиро тисну руку за все!!!🫡🫡🫡
Мурзик...
Андора, бойовий медик, 2 рота
На Харківщині ти приходив до нас по цивілці, знав всі дороги, всі шляхи.
На Донеччині, у спокійні дні, ти виносив з позицій полеглих, які загинули до нашої появи там, коли ці посадки ще не були цілком під нашим контролем. Ти нікого з них не знав.
Ти робив це просто тому, що так правильно.
У той період, евакуюючи з позицій хлопчину з ампутацією, після тривалого виносу пагорбами, саме тебе попросила зі мною поїхати в супроводі до медиків, бо знала, що вертатися цього разу треба буде не як завжди, а значно далі почати йти пішки стежками, якими до того мало хто з нас ходив. Бо, інтуїтивно відчула, - ти виведеш. І не помилилась.
Ти був з іншої роти. Ми мало спілкувались. Я знала лиш твій позивний. Ім'я дізналась вже після твоєї загибелі.
Дякую тобі, Юрій Тарапата, за Чин!
Співчуття сім'ї та друзям.
Впервые увидел его с лопатой при подготовке оборонных позиций около детского мира. Максимально сосредоточенный на работе, с диковатым и в то же время отрешенным взглядом он, казалось, работал за всех сразу - копал, пилил, проектировал, беззлобно спорил с работягами и пахал... пахал , как трактор.
Олексій ALEX ком.відділення
Первый выезд в ЗБД - едем на Салтов (Харьковщина),при остановках Юра постоянно теряется , так как сразу начинает изучать местность , ищем его , ждем - материмся , называем блаженным, кто- то предполагает что он взял сачок и ищет редких бабочек ( на время он стал Диким Энтомологом).
В Верхнем Салтове где Юра был с командой практически месяц , как говорили, он облазил все тропы на несколько километров в радиусе и здоровался с кротами и каждой лягушкой на берегу Северского Донца. Предполагали, что, при желании, он мог бы вплавь добраться до противоположного берега (там были орки), взять в плен сонного бурята и приволочь его домой для опытов)).
Юрка был настолько обособленный и самостоятельный, что у нас ходила шутка : Тарапата живет где-то в гнезде, которое сплел из веток и может спокойно прожить на дождевых червяках сколько нужно.
Мосьпаново: июль, приехали вдесятером (прикомандировали), Юра в нашей группе. Жил как обычно один в отдельном доме , который нашел самолично, приходил на интернет , ну и узнать когда т с кем его смена на позициях.
В первую же ночь заводя новую смену на 12 ночи, совершенно случайно встречаем Юру в кромешной тьме (нос к носу), с прозаическим вопросом: А если я так пойду, то выйду к позиции ??)) … он просто перепутал смены и решил без проводника пойти в ночь … сам … куда-то на позицию… мы «мягко» попросили его вернуться домой и заходить с провожатым).
Через пару дней там же: по рации выходит ротный (рота к которой нас прикомандировали), с вопросом : «Обнаружили и задержали какого-то бомжа в странной одежде, бородатого, не стриженного, с автоматом за спиной … говорит что с вами… ваш??» Приезжаем… Да наш… Юра, одет как местный абориген, только автомат за спиной под кофтой спрятан. Юра просто вышел погулять …)
Если ты выехал на машине куда-либо за 10 -15 - 20 км от места дислокации (в любую погоду и время суток) и случайно встретил бегущего (или на велосипеде) человека с рюкзаком , одетого в трико , кофту и с накрученным на голове платком - не удивляйся (и мы уже и не удивлялись), это Тарапата - куда-то или откуда-то ….
Весенняя ротация 2023, Бахмутское направление
В крайние пару недель наших боевых выходов на позиции Мурзик был нашим проводником (так же проводил рекогносцировки на новые позиции), как всегда все делал сам, протаптывал все пути, заводил - выводил группы, по ходу мог вытянуть что-нибудь тяжеленькое: от нужного бк до трофейных пулеметов (на которые у него была чуйка).
Последняя встреча: 7.12.23
Мурзик вывел нас троих из шестисуточного заточения в яме ( типа позиция). Шесть суток без возможности выйти ( дроны, мины активность круглосуточная), мы были уже контужены, обессилены , без еды и без воды третьи сутки. Нас пытались сменить три раза, три группы так и не дошли - один погибший , несколько раненых , контуженные. Нам стало доходить, что мы можем отсюда уже не выйти и эвакуация в случае ранения маловероятна.
Осталась одна надежда- Мурзик.
Он пришел за нами - наш проводник (сами по темному мы бы не вышли , были уже слабые и дезориентированные). Сначала шли на его голос , потом увидели его силуэт и как за архангелом с Небес пошли за ним к свободе , к жизни. На выходе в нас летели мины , прилетали дроны со скидами , но была только одна цель - не отстать, не упасть, не потеряться, поэтому шли за ним как утята за мамкой)).
Он постоянно нас подбадривал, говорил сколько еще метров осталось , давал немного отдохнуть , иногда покрикивал , если кто-то мешкался или падал ( встать было очень тяжело). В конце концов он забрал мой рюкзак иначе я бы уже не встал.
Он все время что-тобормотал успокоительное, но я четко запомнил : «Терпите, еще 150 метров и вы в безопасности, будете пить сладкий чаек и есть шоколадки», -как бальзам на душу. Мы таки доползли до того места , такого уютного подвала.
Дальше, все так и было : и сладкий чай и шоколадки и побратимы , которые с утра нас выведут домой, и последнее : «Юрка, дякую друже, ты наш ангел спаситель!!». Мурзик побыл с нами не долго и пошел на выход , его смена давно закончилась и он доделал еще одно из сотни своих добрых дел - спас нам троим жизнь.
Через три дня Юра погиб…
Спи с миром Мурзик…
Особисті фото
