Максим Кривцов

22.01.1990 - 07.01.2024

Дані дл профіля Максима були взяті з відкритих джерел, зокрема зі статей сайту Новинарня, фейсбуку Максима та вікі.
Фотографії у профілі зроблені за авторством самого Максима та Олени Максименко.

Максим Кривцов – родом із Рівного, ходив там до школи №23 та №28, закінчив Рівненський технікум технологій і дизайну.
Брав участь у Революції Гідності в Києві.
У 2014 році закінчив Київський національний університет технологій та дизайну. За освітою – дизайнер взуття. Але надалі працював за різними спеціальностями – на Рівненській фабриці нетканих матеріалів, продавцем-консультантом, помічником майстра в ательє, SMM-ником та ментором для дітей у проєкті “Строкаті єноти”.
Брав участь в АТО/ООС.
Після демобілізації був контент-менеджером у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС “ЯРМІЗ”, копірайтером у Veteran Hub та ін.
Максим пішов на війну добровольцем у 2014-му. Воював у складі 5-го батальйону ДУК “Правий сектор” (листопад 2014 – жовтень 2015), надалі – старший кулеметник у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України (2016-2019; зараз – “Рубіж”).
Після повномасштабного вторгнення росіян повернувся на фронт.
Поезії Максима друкувалися у збірках із творами інших авторів – “Книга Love 2.0. Любов і війна”, “Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну”, “Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?”.
2023 року у видавництві “Наш формат” вийшла збірка поезій Максима Кривцова “Далі” “Вірші з бійниці”.
Письменник Любко Дереш також розповів, що Кривцов писав на фронті роман, який залишився незакінченим.
Пісні на вірші Максима виконує український музичний гурт Yurcash (“Юркеш”) – “Панівна висота”, “Він в ЗСУ, вона в ТрО”, “Жовтий скотч”.
Вічна пам’ять воїну й поетові.
Повний текст статті >>

Чудова стаття про Максима на Новинарні від Олени Максименко (витяги, з повним текстом статті можна ознайомитись тут):

“Вартовий у звіринці внутрішніх звірів” – такий статус на його сторінці у фейсбуці, в принципі, найбільш вичерпно характеризує Максима Кривцова: добровольця “Правого сектору” та Національної гвардії, кулеметника, SMM-ника, фотографа, поета, а ще – філософа.
Автор слів пісні “Жовтий скотч” (саундтрек до фільму “Наші котики” Володимира Тихого). Один із героїв документальної книги Дмитра Вербича “Точка неповернення”. Його можна побачити на більшості судів та акцій протесту, а його виразні чорно-білі світлини важко сплутати з іншими.

..."Я думаю, що треба від цього відхрещуватися – від того, щоб обирати менше зло. І обирати те, у що ти дійсно віриш."

Максим Кривцов перед виходом книги «Вірші з бійниці»:

Я вирішив коротко познайомити себе з читачем так, наче це - моя анкета в Тіндері. А вліво чи вправо гортати - вибір за ним.
Ось моя анкета:

💬 Напевне, нам варто ближче познайомитись, до того, як ви наважитеся зазирнути в бійницю. Я не впевнений, що біографічні дані вам щось про мене розкажуть. Єдине — пишу й фотографую на війні. Мені 34. Я з Рівного, але живу в Києві, коли взагалі живу. Гурт "Юркеш" виконує кілька пісень на мої вірші. Якщо вас захарили треки "...я візьму цей жовтий скотч" чи "Він в ЗСУ, вона в ТРОооооооооооо", то тут і я свою лапку приклав.
Отже, я напишу про себе так, як би хотів заповнити анкету в Тіндері. Правда, у них є обмеження по знаках, а тут у мене більше місця для маневрів.
Отож...
Я люблю:
Коли щось довго шукаєш і знаходиш, наприклад документи чи зброю.
Коли довго не мав води, а тут зміг попити, і напиваєшся, що аж боляче ковтати. Це один із найприємніших болів.
Повертатися з війни мокрим, голодним, утомленим, сидіти в машині й слухати чиюсь музику.
Серіал «Молодий Папа», чомусь потрібно обовʼязково сказати, що із Джудом Лоу, наче є ще якісь «Молоді Папи».
Гумор Воннеґута.
Цілувати шию та коли цілують шию.
Коли випадково знаходиш гроші в куртці, яку не носив з минулої зими.
Макарони-бантики з маслом і смажену картоплю.
Квітень і липень.
Коли можеш зняти шкарпетки, прийняти душ після чергування в бліндажі.
Коли повертаються птахи і квіти.
Я не люблю:
Коли волосся лізе в очі — аж дратує.
Літній душ.
Коли хтось повільно йде попереду.
Коли до тебе лізуть, коли не треба.
Мандаринки, у яких погано облазить шкірка.
Прокидатися вранці — я однозначно не жайворонок.
Коли ти у стоматолога, а починає все на світі чухатися.
Серпень і листопад.
Сніг.
Я мрію:
Про спокій і тишу.
Про сон до 14-ї.
Про море та серфінг і великих чайок, які намагаються поцупити в мене картоплю фрі, добре змащену майонезом.
Я кожному побажаю:
Спокою і моря.

Спогади

Востаннє ми з Максом бачитись у “фотолавці”, взимку 2023-го. Він, як і я, любив плівкове фото, а в Києві не так багато місць, де плівку можна придбати і здати в проявку. На той час у столиці панували “блекаути”, Макс приїхав до Києва на кілька днів із Харківщини. “Приїзди до нас, у нас в Ізюмі не відключають!” – сказав він, і я пообіцяла приїхати. Звісно ж, не для того, аби пожити з більшими зручностями, а щоб побачитись і записати “свіже” інтерв’ю. Однак цього так і не сталося. Розмова, наведена нижче, була записана у 2020-му році для видання “Без броні”, яке зараз перестало існувати. Тоді Максим намагався знайти себе у цивільному житті. Ми часто перетиналися з ним на протестах і в судах, де “шили” справи проти ветеранів і волонтерів. Традиційно знімкували одне одного й обмінювались результатами… Після повномасштабного вторгнення РФ він повернувся на фронт. …7 січня 2024 року стало відомо, що Максим Кривцов “Далі” загинув за Україну на війні з Росією.
Олена Максименко