"Життя візьме своє" - так він казав, мабуть, з півсотні разів за наш час, зазвичай у моменти, коли ми в черговий раз стикалися з новинами про загибель людей та тварин у війні, руйнуваннями та всіма огидними злочинами, що коїть русня з нашою країною. Я була надто зла, щоб глибше аналізувати цю фразу, мені здавалось, що це щось на кшталт виявлення якоїсь смиренності перед жахами війни.
Я згадую, як почалася наша історія і як вона закінчилась створенням цього проекту.
Почалась вона у квітні 2022 року, коли ми з сім'єю виїхали з села на житомирській трасі, повернулись в Київ і вже з місяць я не знаходила собі місця - стались окопи. Ми зустрілись, махаючи лопатами познайомились, і більше не розлучались.
Не було і пари днів, щоб ми не знайшли можливості поговорити і завжди було, про що, тому що він цікавився всім на світі, до біса багато читав, займався купою цікавих речей, хотів знати все і вміти все. Його і наше минуле містили так багато всього, що й тоді іноді хотілось поділитись зі світом. Але тоді було теперішнє, де ми були захоплені один одним, й майбутнє з планами, сподіваннями та мріями.
Ми не розлучались до грудня 2033 року, коли я його цілувала і думала тільки про те, що такого холодного його я вже не зможу відігріти.
Він - це Юра, який загинув під Бахмутом 10 грудня 2023 року.
Саме біль та гостре відчуття несправедливості сформували первинну ідею цього проекту - розказати світу, яку чудову і талановиту людину він втратив.
Потім прийшла думка, що це дасть його рідним та близьким мати свого роду меморіал, доступний з віддалених місць і у будь-який час.
Потім, що загиблих через війну - незліченна кількість, багато з них мали таланти та досягнення, якими б їх близькі так само хотіли поділитись зі світом.
Потім, що Юрі б таке сподобалось і разом з моєю мамою було почато роботу над проектом.
Перебираючи Юрини фото, які я хотіла тут викласти, виявилось, що сам процес відбору інфи "для світу" допомагають іншими очима подивитись на його надбання та досягнення, посміхнутися від того, що в нього були чудові часи, що йому було добре, що він бачив прекрасне. А спілкуючись щодо цього проекту з близькими та знайомими, що багато кому подобається ця ідея з точки зору підтримки українського суспільства.
Це все допомагає прийняти теперішню реальність, продовжувати жити, надихає бути краще, жити своє життя більш якісно, більш гідно, надати йому більше сенсів.
Тепер слова "життя візьме своє" я розумію по іншому. Це як коли на попелищі згорілого лісу проростає насіння, удобрене золою спалених попередників. Паростки більш сильні та здорові, бо вогонь випалює і шкідників, і хвороби, а попередники лишають свої частинки у вигляді корисних для розвитку речовин.
Так і українці - мають зростати та ставати сильнішими й кращими на тлі морально-етичної та культурної спадщини жертв російської агресії.
У Юри залишилося більше тисячи фотографій, які він не встиг розібрати. Він фотографував птахів, природу, тварин та все цікаве, що бачив, навіть коли мав можливість на нулі. Цей сайт - наша вшана його пам'яті та його талантам.
