Петро Кишенко

22.11.1996 - 28.04.2024

Фотографії з Петром >>

Петро Кишенко
«Я там, щоб фронтом не було наше місто, щоб ти була в безпеці»
Назавжди 27...
Лікар за фахом Петро Кишенко (дата народження 22.11.1996) пішов на війну добровольцем 25 лютого 2022 року, став розвідником кулеметником розвідувальної роти, потім обіймав посаду старшого бойового медика мінометної батареї, був фельдшером медичного пункту військової частини, ніс службу в 3 й Окремій штурмовій бригаді на посаді санітарного інструктора. Допомагав у захисті Гостомеля в березні 2022 року. Брав участь в обороні міста героя Миколаєва в квітні 2022 року, в обороні Очакова влітку 2022 року. Під час виконання бойового завдання отримав травму, але повернувся до лав Збройних Сил.
Забезпечував евакуацію та надання медичної допомоги під час Харківської кампанії влітку 2023 го. У 2024 році у складі 3 ї ОШБр забезпечував відхід ЗСУ з Авдіївки, виконував евакуацію поранених з наданням медичної допомоги та полеглих на Авдіївському напрямку.
До війни Петро мешкав в м. Одесі з дружиною. Мав плани на майбутнє, бачив там щасливу сімʼю, бізнес по ремонту авто (автомобілі були його пристрастю), медичну практику.
Петро загинув 28 квітня 2024 року на Сватівському напрямку Луганської області під час надання медичної допомоги важкопораненому побратимові.
Був нагороджений «Знаком пошани» в серпні 2023, поданий 3 ОШБ на нагородження орденом «За мужність» III ступеня.

Спогади

Ми познайомились 29 серпня 2016 року, коли МФ 3 збирали на першу зустріч з деканом. Це було цікаве знайомство, адже хлопець веселий, розумний і дотепний в спілкуванні, гарний. Називав мене «мадмуазель» та сказав нашому спільному товаришу, що хоче перевестись в мою групу, бо там я. Мене це насмішило, бо ми ж знайомі 10 хвилин тільки. Разом посміялись, але за кілька тижнів ми почали з Петром зустрічатись. Ми провчились в одному училищі 4 роки, але я не бачила його, побачила вперше вже в універі. Проте Пєтя мене примітив ще тоді, як виявилось.
Він не знав, яким спеціалістом хотів бути. Казав, що його ціль - головний лікар. Паралельно з навчанням працював не в медичній сфері. Прагнув досягти фінансового достатку та незалежності. Пєтя працював завжди. Не було періоду, щоб він сидів без діла. Мене це завжди мотивувало теж рухатись далі.
Петро був дуже розвинутий у всіх напрямках. Міг поставити діагноз, встановити програмне забезпечення, відремонтувати авто, приготувати вечерю і тд.
Пєтя завжди приходив на допомогу, якщо його просили (і навіть, коли не просили, але він бачив, що її потребують). Мені здається він ніколи не відмовляв. Я навіть казала, що він занадто переймається чужими проблемами. Але це не зупиняло його. Де потрібна була допомога - там був він. Розрулити та вирішити любу проблему.
Я була з ним, як за найміцнішою стіною, яку не зламати ніяким ударом.
Я дуже пишалась тим, що він зміг зробити свій бізнес по ремонту авто з нуля, будучи студентом 5го курсу. Пєтя впевнено йшов до своєї мети, не дивлячись на ті перешкоди, які могли постати перед ним. Коли щось йшло не за планом, то бісився, але все одно добивався свого.
Я хотіла прожити з ним життя. Ми робили одне одного кращими, життя одне одного повноцінним. Нам було добре разом. Але почалась війна і наші плани на весілля, дітей, будинок біля моря і тд було зруйновано. Пєтя пішов добровольцем 25 лютого 2022 року. Він не хотів жити під прапором окупанта. Жив і чинив так, як хотів щоб жила країна, народ. Як співав Кузьма: «ти сам собі країна, зроби порядок у своїй голові».
При любій можливості, він спішив додому, до мене. Хотів побачити людей, яких любив. Намагався по максимуму встигнути побачити побільше друзів за той короткий час, що приїзджав додому.
В моєму серці він назавжди залишиться коханим чоловіком, вірним другом, цікавою людиною, гідним Чоловіком та Захисником, цілим всесвітом, моєю гордістю.
Ми були разом 7 років, 7 місяців та 12 днів. Це було велике, щире кохання.
Його загибель - це мій біль, що ніколи не пройде, рана, що не заживе…
Кишенко Ольга, дружина

Петро завжди випромінював усмішку та позитив, немов сонячний промінь, що осяював наші будні. Під час сесій він був тим, хто вселяв віру, кажучи, що все буде добре, що ми успішно складемо іспити і завершимо університетський шлях. Разом ми їздили на навчання, відзначали дні народження в колі одногрупників, на канікулах підтримували звʼязок.
Петро завжди був готовий допомогти як добрим словом, так і конкретними вчинками. У нього були свої мрії та плани, які він плекав з надією. Він був уважним і чуйним другом, завжди знав, як підтримати, знаходив ті слова, які надихали і підбадьорювали. Марія Старкова, одногрупниця

Петро Кишенко був неймовірною людиною, справедливою, вірною, відкритою, готовий прийти на поміч в будь яку хвилину. Він мав великі цілі на це життя і йшов до них великими кроками. Він завжди і усюди був першим, був лідером.
Він приїхав до мене на другий день війни - 25 лютого 2022 року в клініку, де я ще тоді проходила інтернатуру. Він сказав що заступає в ЗСУ, тому що в ТРО людей вже достатньо. Я памʼятаю ту зустріч на стоянці немов зараз, памʼятаю що сказала йому що треба закінчувати навчання, я дуже переймалась через це рішення, хвилювалась за нього, та я їм пишалась, мій друг - герой!
За ці два з половиною роки наш колега врятував десятки життів, і ми усі повинні пишатись тим, що такі люди існують, навчаються, живуть, кохають поруч з нами. Такі люди як він захищають нас від загарбника, звільнюють наші землі, забезпечують наші життя. Я вдячна тобі, Петре, що ти був в моєму житті, я памʼятатиму тебе, друже, до кінця життя! Світлої памʼяті тобі, Герою! Златослава Урбанович, однокурсниця

Згадуючи 5 років навчання в університеті, він завжди був усміхнений , завжди нас підбадьорював, підтримував . Коли ми вчилися на другому курсі , в нас були пари з анатомії дуже часто першою парою . Ми приходили вранці після безсонної ночі через велику кількість матеріалу, який треба було опрацювати , він завжди нас зустрічав усміхнений , впевнено та мужньо заспокоював , допомагав зняти верхній одяг та розказував якість жарти , щоб емоційно було комфортно.
В мене з голови не виходить той останній раз , коли ми разом з нашими одногрупниками відпочивали , святкуючи закінчення університету, всі молоді , наповнені амбіціями та натхненням, обговорювали плани на майбутнє в медицині . Петя обіцяв стати головним лікарем та взяти нас на роботу, обіцяв,що змінить старий совковий уклад по відношенню до лікарів на новий. Тоді ще ми не знали ,що через пів року почнеться війна , в якій ти загинеш справжнім героєм України.
Стоячи на кладовищі біля могили , я постійно задавала собі питання : «Чому ти загинув? Ти обіцяв змінити світ , невже такою ціною?» Надія Николішина, одногрупниця

Памʼятаю, як наша кафедра переїздила з 11 лікарні на Пішонівську. Довгі переговори з клінерами, розподіл кабінетів, збір коштів- все це виводило мене із себе. Тут дзвінок: «Не пісюкай, Анька! Розрулимо😁»
В цих фразах - наш Кишенко.
Це людина, яка з будь якої дупи знаходить вихід, знаходить на позитиві. Це мудра людина! Людина з досвідом і розумінням життя! Людина, яка завжди допоможе! Яка стане на бік правди, навіть якщо доведеться підставити своє обличчя.
На моєму життєвому шляху рідко зʼявляються такі люди. Таких людей мало на світі…
Читаю і розумію що навіть писати про тебе в минулому часі не можу.
Він поклав своє життя, заради миру, заради життя своїх близьких. Таких хлопців і дівчат багато. Не забуваймо про те, що війна триває! Допомагайте фізично, донатьте, займайтеся волонтерством, робіть все можливе, аби все це закінчилось!!!!
Від імені інтернів-рентгенологів висловлюю слова співчуття дружині і рідним. Дякую батькам за виховання достойної людини!
Ми не вмираємо, доки про нас памʼятають. Вічна тобі слава і памʼять, друже! Анна Остапенко, одногрупниця